«Дергачівська ЦБС Пересічанська бібліотека-філія №12 СЦЕНАРІЙ Присвячений 70-річчю визволення Харкова і Харківської області від фашистських загарбників Назва: ...»

Дергачівська ЦБС

Пересічанська бібліотека-філія №12

СЦЕНАРІЙ

Присвячений 70-річчю визволення Харкова і Харківської області від фашистських загарбників

Назва:

«ДИТИНСТВО ОБПАЛЕНЕ ВІЙНОЮ»

Приміщення бібліотеки прикрашене лампадками, які горять, квітами та музейними експонатами часів Великої Вітчизняної Війни.

(На імпровізовану сцену виходить бібліотекар)

Вступне слово бібліотекаря:

Сьогодні ми знову зібралися в нашій бібліотеці, щоб відкрити для себе ще одну героїчну сторінку Великої Вітчизняної війни. Нашу зустріч ми присвячуємо 70-річчю визволення Харкова і Харківської області від фашистських загарбників.

Ми розповімо вам про дітей, які поряд з дорослими йшли дорогами війни. Діти на війні... Можливо це найстрашніша сторінка Великої Вітчизняної... Маленькі, вони залишили своє дитинство там, де закінчилося мирне життя. В їх чисті, світлі душі увійшла війна. Більшість із них навічно залишилися дітьми, віддавши своє життя за те, щоб на нашій землі панував мир.

(Бібліотекар виходить зі сцени)

Відео (час показу 00.00:00.34)

(На сцену виходять ведучі)

Ведучий 1:Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.

Ведучий2:Але для декого ця війна залишиться в пам’яті назавжди. І не зможе зітерти ці згадки ні час, ні мирне життя…

Ведучий 1:Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність.

Відео (час показу 00.35:01.57)(вимикається світло)

(вмикається світло)

Ведучий2:Діти воювали, як дорослі, на фронтах, в партизанських загонах, в тилу. Їх забирали на роботи в Німеччину та концтабори. Вони мали нагороди, носили військовий одяг.

Ведучий1:До війни це були звичайні хлопчики і дівчатка. Навчалися, допомагали старшим, гралися, бігали-стрибали, розбивали носи і коліна. Їхні імена знали лише рідні, однокласники та друзі.

Ведучий2:Та прийшов час – і вони показали, яким великим може стати маленьке дитяче серце, коли спалахує в ньому священна любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів.

Відео (час показу 01.58:05.17)

Ведучий1: Сьогодні на нашому заході присутня виконуюча обов’язки Пересічанського селищного голови Стрєляна Лариса Михайлівна. Тож надаємо їй слово.

Виступ гостя

Ведучий1:Хлопчики і дівчатка. На їхні дитячі плечі ліг тягар горя і бід воєнних років. Та не зігнулись вони під тим тягарем, а стали сильніші духом, змужніли.

Ведучий2:Вони рано стали дорослими, їхнє дитяче життя було наповнене таким випробуваннями, що в це важко повірити. Але це було. Було в історії нашої країни, було в долі її маленьких героїв – звичайних хлопчиків і дівчаток.

(ведучі виходять зі сцени)

Відео (час показу 05.18:13.59)

Інсценізація вірша Юлії Друніної«Зинка» (вимикається світло. Читець 2 вже сидить на ослінці біля стола в темряві. Читець 1 виходить з запаленою керосиновою лампою в руці, ставить на стіл та сідає)

Читець 1(розповідає глядачам)

Мы легли у разбитой ели,

Ждем, когда же начнет светлеть.

Под шинелью вдвоем теплее

На продрогшей, сырой земле.

Читець 2(звертається до Читця 1)

- Знаешь, Юлька, я против грусти,

Но сегодня она не в счет.

Дома, в яблочном захолустье,

Мама, мамка моя живет.

У тебя есть друзья, любимый.

У меня лишь она одна.

Пахнет в хате квашней и дымом,

За порогом бурлит весна.

Старой кажется: каждый кустик

Беспокойную дочку ждет

Знаешь, Юлька, я против грусти,

Но сегодня она не в счет.

Читець 1 (розповідає глядачам)

Отогрелись мы еле-еле,

Вдруг приказ: «Выступать вперед!»

Снова рядом в сырой шинели

Светлокосый солдат идет.

С каждым днем становилось горше.

Шли без митингов и замен.

В окруженье попал под Оршей

Наш потрепанный батальон.

Зинка нас повела в атаку.

Мы пробились по черной ржи,

По воронкам и буеракам,

Через смертные рубежи.

Мы не ждали посмертной славы,

Мы со славой хотели жить.

Почему же в бинтах кровавых

Светлокосый солдат лежит

Ее тело своей шинелью

Укрывала я, зубы сжав.

Белорусские хаты пели

О рязанских глухих садах.

(звертається до Читця 2)

Знаешь, Зинка, я против грусти,

Но сегодня она не в счет.

Дома, в яблочном захолустье

Мама, мамка твоя живет.

У меня есть друзья, любимый

У нее ты была одна.

Пахнет в хате квашней и дымом,

За порогом бурлит весна.

И старушка в цветастом платье

У иконы свечу зажгла

Я не знаю, как написать ей,

Чтоб она тебя не ждала…

(гасить лампу та виходить зі сцени разом з Читцем 2)

(вмикається світло)

Танець «Журавлі» з відео супроводом (час показу 14.03:18.13)

Бібліотекар:Готуючись до сьогоднішнього заходу, ми оформили виставку книг про війну. Деякі з них ви вже прочитали, інші ще чекають на знайомство з вами. Саме ці книжки розкривають перед нами життя юних героїв.

Бібліографічний огляд літератури, представленої на виставці

Ця страшна війна залишила слід в душі кожної людини. Якими були ці роки в очах дітей? Про своє дитинство, обпалене війною, з нами поділиться дитина війни, член Пересічанської ветеранської організації та творчого об’єднання «Літературне мереживо», поет-аматор - Білоус Олексій Тимофійович.

Виступ гостя

Бібліотекар:Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття.

Ведучий:І від нас усіх залежить, щоб залишилася пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю.

Бібліотекар:Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто покрив рідну землю собою.

Хвилина мовчанняз відео супроводом (час показу18.16:18.48)

Відео (час показу 18.49:19.48)

Бібліотекар:Дякуємо всім за увагу! До нових зустрічей!